Технічне оснащення (обладнання) лінгафонного кабінету

Цей матеріал розрахований на те, щоб кожен користувач розумів, які фактори впливають на правильне та ефективне оснащення, а також використання лінгафонного кабінету. І будучи замовником, змогли все заздалегідь обміркувати, а потім сформулювати постачальнику (компанія, яка займається інсталяцією обладнання) загальне завдання, з якого буде чітко видно, що в результаті необхідно отримати. Тому в даній серії публікацій буде детально розкрито три основні теми, що щільно перетинаються. У першій статті буде розказано про загальні принципи та прийоми навчання у лінгафонних класах. Друга тема порушить питання про сучасне технічне оснащення, де будуть описані типи аудіовізуального та програмного обладнання, що дуже часто застосовується. І в останньому, третьому огляді буде розказано про одного популярного виробника мультимедійних лінгафонних лабораторій Sanako з описом складу та функціональності обладнання.

Що таке лінгафонний кабінет

Близько 30 років тому у 14-му томі "Великої радянської енциклопедії" було наведено таке визначення:

Лінгафонний кабінет (від лат. lingua — мова, грец. phone — звук, мова), спеціальна аудиторія (клас), обладнана комплексом звукотехнічної, проекційної та кінопроекційної апаратури, що дозволяє аудіовізуальним методом створювати оптимальні умови для самостійної роботи учнів (студентів) навичками усного нерідного мовлення, культурною мовою рідної мови, а також професійно-виконавськими навичками за спеціальністю у театральних навчальних закладах.

Апаратура лінгафонного класу (магнітофони, електрофони, підсилювач для мікрофонно-телефонної гарнітури, встановленої на робочих місцях учнів та ін.) дозволяє викладачеві:

• Організувати та контролювати самостійну роботу кожного учня з індивідуальним навчальним матеріалом.
• Включати одночасно кілька навчальних програм для певних груп учнів.
• Поєднувати учнів попарно для діалогів і самому включатися до їх розмови.
• Записувати та відтворювати мову учнів.
• Коментувати звукозаписи, діа- та кінофільми та інше.

У фонотеках лінгафонної лабораторії зосереджуються різні звукові навчальні посібники - курси іноземних мов, курси російської та української мов, фонохрестоматії з рідних мов та літератур та інше."

У сенсі функціонального призначення дане формулювання залишилося цілком актуальним, але в галузі технічного оснащення відбулися значні зміни, пов'язані з послідовним впровадженням спочатку касетних магнітофонів і диктофонів, потім відеозапису, потім повсюдної комп'ютеризації і поступовою заміною трансляції всередині класу аналогових звукових сигналів на цифрові, наприклад локальним обчислювальним мережам на витій парі.

Плюс завдяки масовому впровадженню в життя інтернету з'явилася можливість дистанційного навчання не виходячи з дому у віртуальних класах, викладацька частина яких знаходиться у вузах чи школах на великих відстанях від учнів.

Основні навчальні прийоми, що застосовуються в лінгафонних системах

Аудіювання – прослуховування озвучених текстів для тренування їх сприйняття та розуміння на слух. Це не просто "слухання", а навчання розумінню мови, що звучить.

Виділяють наступний ряд механізмів аудіювання:

• Мовний слух, що забезпечує сприйняття мовлення, розподіл її на смислові синтагми, словосполучення, слова.
• Пам'ять (довготривалу, короткочасну, оперативну), яка працює найефективніше за наявності установки на запам'ятовування.
• Імовірнісне (структурне та смислове) прогнозування, що викликає породження гіпотез, передбачання перебігу подій.
• Прогнозування визначається знанням контексту, відповідно, і можливих ситуацій.
• Крім смислового прогнозування існує і лінгвістичне прогнозування, тому що кожне слово має певний спектр сполучуваності (що краще людина знає типові мовні ситуації і володіє мовними моделями, тим простіше йому розпізнати їх зі слуху).
• Артикулювання, у якому відбувається внутрішнє промовлення промови (чим чіткіше це промовляння, то вище ефект).

Базовою вправою в розвитку навичок аудіювання вважають повторення іншомовної промови за диктором: а) в паузу; б) синхронно тією ж мовою.

Учень може відпрацьовувати вимову, записуючи свій голос і порівнюючи його із зразком, запропонованим викладачем.

Можна використовувати аудіювання з зорової опорою – друкованим текстом, ілюстраціями, відеозаписом.

Застосовувані вправи для розвитку пам'яті:

• Погодитись із твердженнями або спростувати їх після прослуховування тексту, відповісти на поставлені в тексті запитання.
• Прослухати текст, порівняти його з друкованим та знайти розбіжності.
• Запам'ятати всі дати, імена, географічні назви та ін. і повторити їх у тій самій послідовності.
• Прослухати слова та згрупувати їх за якимось принципом чи ознакою.
• Прослухати слова і повторити лише ті, які відносяться до будь-якої однієї теми.

Вправи на тренування ймовірнісного прогнозування:

Підібрати якнайбільше визначень до слів.

• Скласти можливі словосполучення із іменниками, дієсловами, прислівниками, прикметниками.
• Скласти найбільш типові словосполучення (кліше) та перекласти їх.

Вправи на логічний розвиток задуму, які передбачають вміння закінчити фразу, текст тощо:

• Визначити зміст за заголовком, ілюстраціями, ключовими словами, питаннями тощо.

Формування необхідних навичок аудіювання можливе не тільки при роботі з власне аудіотекстами, а й на етапі формування граматичних, лексичних навичок, а також навичок читання, мовлення та письма.

Викладач повинен мати можливість потайного контролю поточної роботи учнів, втручання в їх дії при необхідності, відповідей на питання, що надходять від навчаючихся.

Діалог - спілкування, обмін інформацією та регулювання відносин між двома людьми в умовах навчальної ситуації, що здійснюється у формі мови. Навчальний діалог може відбуватися між викладачем та учням або між двома учнями. При діалозі відбувається формування навичок говоріння. У випадку діалогу з викладачем один із бесідуючих має значно вищий рівень підготовки і інтерес викладача до окремого учня має на останнього глибокий і натхненний вплив.

Але в процесі заняття перед викладачем стоїть широке коло завдань, тож провести діалог із кожним із учнів під час уроку не вдасться. Переважає діалог учнів між собою, а викладач повинен мати можливість потайки або відкрито контролювати бесіди в парах і, при необхідності, втручатися в їх хід.

Усвідомлене заучування діалогів-зразків розвиває мовний автоматизм і може потім служити моделлю для спонтанного мовлення. Робота над заучуванням діалогу-зразка готує ґрунт для переходу до наступного етапу з оволодіння діалогічною промовою, коли від учнів вимагається більш вільне спілкування, а саме діалог-бесіда, діалог-дискусія. У ході діалогу можна використовувати зорову опору – друкований текст, ілюстрацію, відеозапис.

Також можливий обмін репліками після прослуховування аудіофрагментів. Так як у реальному житті діалогічна форма мовлення переважає над монологічною, навчання навичкам говоріння доцільно вести за схемою від діалогу до монологу (наприклад, виступу учня на задану тему).

Діалог не можна зводити лише до питань та відповідей на них. Діалог частіше починається із прояву ініціативи, повідомлення, репліки, а не з питань. Це зумовлює необхідність учнів опанувати відповідними мовними штампами і формулами спілкування та вживати їх при організації усного спілкування.

Навчальні ситуації для діалогу можуть створюватися за допомогою колективних засобів наочності, а вже потім, у створених парах учні повинні обговорити запропоновану ситуацію, подумки вписати себе в неї і розіграти запропоновані ролі.

Конференція, під цим терміном в окремих виробників розуміються різні навчальні прийоми. Наприклад, коли всі учні в кабінеті або їх частина зібрана в замкнуту групу, слухають викладача та його обговорення з конкретним учням якоїсь теми, потім викладач переходить до розмови з іншим учням, або організує прослуховувану усіма розмову двох учнів, до якої будь-якої миті може підключитись і сам.

Всі інші учасники конференції можуть бути підключені до обговорення у довільному порядку, але одночасно в обговоренні можуть брати участь не більше двох учнів. Розміри групи можуть бути більшими, наприклад, половина або всі присутні на занятті.

Інші виробники називають конференцією колективне обговорення групи учнів заданої теми, у якому одночасно включені мікрофони всіх учнів (всі чують всіх). Прямих комутуючих впливів викладача на передачу слова від учасника до учасника немає. Він слухає обговорення, може вставляти свої репліки, ставити питання, стимулювати до висловлювань тих, хто відмовчується.

У такій формі можуть реалізовуватись різні проекти, наприклад, навчальні спектаклі, моделювання повсякденних ситуацій, у яких розвиваються комунікативні здібності учнів. Розміри групи за такої конференції не повинні бути більшими – 4…6 осіб – і якщо в кабінеті займається багато учнів, то не слід одночасно утворювати багато груп, оскільки викладач не зможе ефективно контролювати роботу у всіх групах.

Переклад, використовується для формування навичок перекладу інформації, що прослуховується або читається в усній та письмовій формі. Завдання та методи сильно відрізняються від профілю навчального закладу. У мовних вузах, де готують професійних перекладачів, методи навчання, вправи та технічні засоби значно складніші, ніж у звичайних загальноосвітніх навчальних закладах чи технічних вузах.

Усний переклад передбачає прослуховування вихідного матеріалу або мови викладача з перекладом з іноземної мови оригіналу на українську або навпаки (з української на іноземну): а) на паузу; б) синхронно. При цьому результат перекладу записується тим чи іншим пристроєм, що умовно називається далі "магнітофоном", на робочому місці учня. На різні доріжки повинен записуватися вихідний матеріал та мова учня. При наступному прослуховуванні фрагменти вихідного (оригіналу) та перекладу відтворюються послідовно.

В якості перекладаємого матеріалу може використовуватися чиста мова, відео фрагмент, в якому мова додатково підкріплюється статичними картинками або кіно, або тільки текст, що виводиться на персональний екран учня, або текст і мова (синхронний переклад промови виступаючого, текст виступу який був наданий перекладачеві заздалегідь ).

Письмовий переклад полягає в тому, що учень повинен набирати текст перекладу матеріалу, що прослуховується (мови, відео фрагмента) або представлений йому на екран текстового фрагмента. Може ставитися завдання максимально близького перекладу до вихідника, вільного перекладу або реферування джерела, або відповіді на ці запитання, або вставки якихось пропущених слів, фраз.

При письмовому перекладі фрагментів текстів або документів може бути надано дозвіл користуватися додатковими словниками та довідниками, але в умовах заданого обмеження часу (при цьому додатково виробляється вміння користуватися цими джерелами). Професійних перекладачів навчають визначенню типологічної приналежності тексту і виявлення типових засобів його лінгвістичного оформлення, що регулярно повторюються, наприклад, діловий лист, рекламація, реклама, інструкція.

Магнітофонні або текстові записи результату перекладу повинні потім надаватися викладачеві для контролю помилок та обговорення зі студентами. Також викладач повинен мати можливість потайного контролю поточної роботи учнів, втручання в їх дії за необхідності, відповіді на запитання учнів.

Подвійний послідовний синхронний переклад – найбільш складний випадок, який використовується під час підготовки професійних синхронних перекладачів для їхньої роботи в умовах наукових конференцій, багатосторонніх переговорів, тощо. Завдання полягає в тому, що один перекладач перекладає мову або демонструючи на екрані документ (наприклад, лист презентації) з вихідної іноземної мови (за яку відповідає даний перекладач) українською, а потім ґрунтуючись на його перекладі інший перекладач (відповідальний за іншу мову) перекладає матеріал з української на свою мову для учасників конференції з іншої країни.

Наприклад, виступ англійця перекладається українською, а потім німецькою. Коли виступатиме учасник з Німеччини, першим виступатиме вже перекладач з німецької, а за його українським перекладом, перекладач англієць викладатиме матеріал для англомовних учасників.

Тут також можливі випадки коли заздалегідь є письмовий текст майбутнього виступу або його немає, чути тільки мову або видно і самого делегата з демонстрацією ілюстрацій.

Під час навчання викладач повинен мати можливість потай підключатися для контролю до будь-якого з перекладачів, втручатися в їх роботу. Переклади повинні записуватись на магнітофон для подальшого обговорення та аналізу помилок.

Особливий варіант занять та обладнання кабінету – це випадок встановлення у ньому двомісних кабін перекладачів зі спеціальним пультом перекладача, що забезпечує почергову роботу одного перекладача під час відпочинку другого. Тут обидва перекладачі-синхроністи перекладають з однієї мови, але вихідна інформація надходить у такому темпі, що перекладач швидко втомлюється і повинен періодично відпочивати.

Як правило, випускаючись серійно лінгафонні кабінети, не забезпечують імітацію подвійного перекладу і дорогі класи для цього створюються в індивідуальному порядку.

По матеріалам компанії DarDali - https://dardali.com
Київ 2017

Також буде цікаво ознайомитись:

• Аудіо, відео рішення для шкільних кабінетів
• Технічне оснащення навчальних аудиторій
• Мультимедійне обладнання для переговорних кімнат
• Комплексне обладнання торгових центрів
• Аудіовізуальні засоби для конференц-залів
• Проектування ситуаційних кімнат

Технічна консультація та придбання